Над Свєнтокшиськими горами, високо в хмарах, панує горда вершина Лиса Гора. Згідно з народними переказами, тут проводилися збори відьом - звані шабаші. Ніхто не смів підійти до неї. Сатанинський сміх, страшні заклинання, примарний вигляд учасників ковену міг наводити смертельний жах... Серед жителів навколишніх сіл жили відьми. Вони виглядали як звичайні жінки. Лише вночі, коли між ялинами бушувала буря і блискавки освітлювали темряву, бісові сестри ставали на мітли чи лопати і, промовивши заклинання: “płot nie płot las nie las wieś nie wieś biesie nieś” рушали на верхівку Łysa Góra. Люди завжди боялися відьом. Вони могли наслати хвороби і смерть на людей і тварин, забрати молоко у корів, викликати бурі, отруїти їжу і воду, забрати кохання чоловіків і наречених. Коли на Лисій Горі (відтоді її називали Горою Святого Хреста) був побудований монастир, дзвони та молитви ченців заважали злим силам. Однієї ночі дияволи вирвали з пекла величезну брилу, полетіли на землю крізь діру, яка сьогодні називається Яскиня Пєкло (біля Галензіамі поблизу Хенцинів) і рушили до монастиря. Втомившись від тягаря, присіли на мить на горі Кленовці. Потім із села заспівав півень — світало вже, і диявольські сили втрачали силу. Величезний валун, випущений з лап сатани, лежить на цьому місці й донині й отримав назву Диявольський камінь. Розгніваний Люцифер відіслав своїх підданих назад до св. Хреста, наказавши їм знести монастирські будівлі. Цього разу чорти несли каміння в простирадлі. Було вже близько до мети, коли гуси, що спали на монастирському подвір’ї, розбуджені пурханням і шумом у повітрі, підняли гвалт. Шум розбудив одного з ченців від сну, і він подзвонив у дзвін, думаючи, що настав час ранкової молитви. Знову диявольський трюк не вдався. Дияволи, оглушені дзвоном дзвонів, скинули простирадло, і на схил гори посипалося величезне каміння. Воно лежить там і досі, розбите на частини. Так утворився валун. Свєнтокшиські легенди, Тетяна Банась і Ришард Гарус "Про відьомські шабаші та утворення голоборжа"